Previous Entry Share Next Entry
Піратськими стежками або геройський марш до океану.
travel
green_carrot


Історія Канарських островів подібна до сотень тисяч історій колонізованих земель, куди приходили білі люди. Спочатку на островах жили племена хороших гуанчів, потім туди прийшли погані іспанці, навернули їх в єдино правильну віру і всі стали поживати та добра наживати. Хоча, поживали звісно не всі. За легендою, донька одного з вождів гуанчів настільки не хотіла виходити заміж за іспанського кабальєро, що кинулась в океан зі скелі. А сентиментальні одноплемінники назвали на її честь цілу ущелину, яка вела зі скелястих гір до океану.
Ще до 60-х років минулого століття (це шоб ви розуміли вже навіть в той час, коли Гагарін в космос полетів і все таке) ущелина залишалась недоступною, і в селище, що розміщалось у верхів'ях, можна було потрапити тільки гірськими стежками або човном. Нічого дивного, що побутувало безліч легенд про піратів, які, мовляв, і жили в тому селищі, а в ущелині, в чисельних печерах та гротах і досі нібито сховані чисельні скарби піратів, що грабували нещасні торгові судна.
В наш час до селища йде суворий серпантин від сусіднього містечка Сантьяго-дель-Тейде, по якому їздять туристичні автобуси. А від селища можна спуститись мальовничими стежками просто до океану. Я могла би сказати, що я не дуже люблю гори, в мене ноги, мнє домой...Но, оскільки весь екстрім у нас планувала Умка, то. як думаєте, що ми вирішили? Звісно ми включили цей маршрут у свої плани. Після підйому на вулкан ущелина повинна була бути легкою прогулянкою. Але мене знову змусили надягнути важкі черевики, якими можна вбити багато мурашок і горобчика.

З Лос-Гігантесу, в якому ми мали задоволення жити під час перебування на півдні Тенеріфе, в сторону Сантьяго дель Тейде, автобус їздить двічі на день. Звичайно, ми обрали перший рейс, щоб вже точно. Дорога доволі звивиста і тому на 15 кілометрів, що відділяли точку А від точки Б, автобус витратив рівно 1 годину. На місці виявилось декілька фактів: містечко забуте богом та людьми; зранку там холодно, як в Сибіру; відкриваються мальовничі краєвиди на гори; навіть в такому забитому куті поліцейські теж проходять кастинг на обкладинку Воґ; автобусу в сторону Маски потрібно чекати рівно півтори години! Про це ми дізнались в туристичному центрі, що був одним з трьох пунктів, вартих уваги в містечку - інші два це церква і бар з кавою та спортивними газетами.



Власне дві з трьох згадуваних памяток - туристичний центр з памятником вождю тих самих гуанчів та церква.

Люб'язна тітонька в туристичному центрі розповіла нам всі особливості подорожі від селища до океану, забронювала нам кораблик, що повинен був повернути нас в Лос-Гігантес, на певну годину та видала багато поліграфічних матеріалів. О, що за чудова тітонька.
Люб'язний юнак у барі зробив нам неймовірно смачну каву, видав безкоштовні печеньки та спортивні газети, щоб почитати. Газети іспанською - і ми навіть змогли прочитати статтю про те, що Ікер Касільяс опинився в лікарні, відбувається якийсь тенісний турнір і подивитись фотоілюстрації.
Між Сантьяго дель Тейде і Маскою - відстань у 5 кілометрів. Але автобус долає її близько 40-ка хвилин. Зате можна насолоджуватись неймовірними краєвидами і заплющувати очі на особливо страшних поворотах.







Селище в ущелині Маска зовсім невелике, там живе близько 150 людей і вона до наших днів зберегла свій автентичний вигляд. Усі будівлі виконані в традиційному канарському стилі. Усе працює на туристів - сувенірні крамнички, кафешки, пам'ятники.




Випивши для настрою трішки доброго іспанського пива ми почали спуск. За перших півгодини ми пройшли, можливо, менше кілометра. Постійно зупинялись, щоб зробити ще один кадр, і ще один кадр, і ще один. Зупинитись було неможливо. Доволі легка дорога і бомбові скелі по яких розбігались сонячні зайчики.









А потім стало набагато важче. Навколишні пейзажі і далі було надзвичайно мальовничими, тільки дорога стала набагато крутішою і доставати фотоаппарат з кофра щоразу було все важче і важче. Хоча, дорога була важкою не для всіх. Ще на першому етапі нас обігнала група бадьорих німецькомовних пенсіонерів. І наздогнати ми їх не могли ще дуже довго. "Ну, давайте, перебирайте культяпками" - підганяла нас Умка - "не соромно вам, якихось пенсіонерів з палками наздогнати не можемо". "Та вони підготовку ще в гітлерюгенді пройшли" - резонно заперечував їй Женя - "куди нам, ветеранам жежешних воєн, з ними тягатись у спортпідготовці?"






Фоточки з моїм втомленим ликом чесно потирені з фейсбучіка lyudmylam

А на останніх двох кілометрах нас накрило передчуттям піздєца. По-перше, за Умкиними підрахунками ми вже давно пройшли тих 7 кілометрів, що на її думку, відділяли селище від пляжу (насправді кілометрів виявилось 9), а по друге тьотінька з туристичного центру (пам'ятаєте люб'язну тьотіньку?) забронювала нам кораблик на 15.00, годинник вперто показував 15-30, ми чули запах океану останні хвилин 40, але пляжу не було видно навіть близько. Ми запізнились на свій кораблик, і були переконані, що він останній на сьогодні. Не впевнена, що нам вистачило б сил повернутись на гору тим же маршрутом, що ми прийшли...






Але, на пляжі нас чекали гостинні продавці квиточків, спекотний пірс, радісні туристи і підпливаючі кораблики. Ми встигли на останній :)
Пірс на пляжі Маски - це просто величезна каменюка, що стирчить з океану. Об неї з величезною силою розбиваються хвилі і не швартують човни. Процес посадки виглядає так - капітан підводить кораблик максимально близько до пірсу, а двоє помічників зашвирюють пасажира на борт. Слідом летять речі пасажира. Це змушує ще більше цінувати своє пасажиромісце і міцнотриматись за нього якусь частину шляху до Лос-Гігантесу. Аж поки кораблик не виходить на відкрите плесо, і ти бачиш з одного боку безкраїй, безкраїй океан, з іншого велетенські відвісні скелі, а над твоїм маленьким корабликом літають десятки чайок - ну краса ж неземна насправді!











  • 1
Ти про туалет за євро у першій же кнайпі маски забула :)
Ну і про те що господиня 2-ї, "під пальму ходить" :)
Ну і треша про маршрут замало... Як Люда казала "Я вас НЕНАВИДЖУ" :)

P.S. Чайки зачьотні вийшли...

What the problem with cats?

Ага, пам'ять за півроку підзатерлась. Тому більшість трешових моментів з цієї прогулянки вже і забулись, залишились тільки спогади про божевільні краєвиди.
Обіцяла Умці згадати історію про кота.
На початку маршруту за нами привязався симпатичний рудий кіт. Він впевнено вів нас вперед, лагідно заглядав в очі, красиво позував для фотокамер і взагалі всіляко демонстрував лояльність.
Десь через півгодини кіт красиво вклався на камінці і відмовився йти далі. Саме тоді ми побачили щит з цим написом - Яка проблема з котами? В постері розпорядники заповідника слізно просили в жодному разі не годувати котів - милі хвостаті тварюки настільки розплодились по усій території ущелини та поблизу пляжу, що тупо виїдають унікальну наколишню фауну.
Мораль повідомлення залишилась нам недоступною - чи то "не годуйте котів - вони і так постійно обжираються", чи то "не годуйте котів, нехай повиздихають, бо у нас тут фауна"...

ага, очі розбігались :)

міміміха)
я тобі витирачку до фотіка подарую на наступну подорож)))))

Пасібо! Я це запамятаю :)))

Маска крута!
Пост про Лілль десь так в листопаді буде? :)))

Пост про Лілль буде між постами про Севілью та Будапешт.
Часові параметри невідомі :)
Но він обовязково буде, ти ж погрожувала в мене фотоапарат відібрати, якшо я не запощу фотки з цієї суцільної зливи :)

та да, я ж з нетерпінням ото чекаю :)

  • 1
?

Log in