Previous Entry Share Next Entry
Вулкан Тейде
travel
green_carrot
Перед поїздкою Умка організувала мені черевики. Якщо б під час подорожі ми б опинились десь під ураганом, то мене точно не знесло б. Черевики важили, як півмене. А коли ми добирались вже до самої верхівочки вулкану Тейде, то мені здавалось, що насправді вони навіть вагою з ще одну мене...
На Тейде ходить один автобус на день. Він привозить туристів до станції фунікулеру, а через кілька годин забирає їх назад. Деколи буває, що туристів надто багато для одного автобуса, і тоді присилають ще один. Саме так було в день нашої мандрівки до вулкану - перший автобус швидко наповнився бадьорими пенсіонерами, що бадьро розмахували трекінговими палками, а ми залишились чекати на другий. Без перебільшення можу сказати, що саме це врятувало здоровий глузд мені та Умці в подальшому.





На підході до зупинки я зрозуміла, що у мене є зуб. Ні, не так, у мене є ЗУБ. Він раптово занив, ніби натякаючи, що подорож на вулкан - це не та розвага, яка по силам міському офісному планктону. Оскільки наш автобус все ще не під'їхав, з'явилась можливість заскочити в місцеву аптеку і "усього" лише за 6 євро придбати місцеві знеболювальні таблетоси.
Автобус на Тейде піднімається повільно по неширокому серпантину. Зверху повністю все затягнуто білими хмарами, тільки через невелике "віконечко" пробивається кілька сонячних промінців. Відчуття такі, ніби дивишся на міфічний Олімп, з якого хтось з богів підглядає, як там поживають люди.
З кожним новим підйомом змінюється і рослинність - якщо біля підніжжя це були пальми, вище листяні дерева, кущі, ще вище різні хвойні дерева, то в якийсь момент залишаються тільки шматочки якогось перекотиполя на фоні таємничого марсіанського пейхажу. Це кальдера. Вона друга в світі по розмірам після кальдери Нгоронгоро (як можна здогадатись з дивного буквосполучення - це в Африці).







А ось нарешті і мета нашої поїздки -



Вікіпедія каже, що вулкан вивергався тричі - вперше в 1492 році, коли тут був Колумб, що очікував збору усіх кораблів, що мали плисти в Америку. Востаннє - на початку 20-го століття. Ото ж, мабуть, були круті виверження, якщо на усьому острові безліч пляжів, вщент засипаних вулканічним піском, а по всі кальдері сила-силенна дивних застилих фігур, що залишились від лави...

Бачите отой сам-сам вершечок вулкану? Ми там з Умкою невдовзі будемо!


Вулкан, між іншим, діючий - в кратері купа залишків сірководню, і тхне відповідно. А з маленьких ущелин регулярно порскає теплий пар.
Попередній план був такий: купуємо квитки на фунікулер за 12,5 євро до верхньої станції. Тоді піднімаємось останні 300 метрів до самого-самого-самого вершечка. (До речі, оскільки вулкан вважається природнім парком, місцува влада обмежує кількість людей, які можуть піднятись одночасно та протягом дня на вершину. Для того, щоб все-таки попасти в число довірених осіб, необхідно загодя, через інтернет оформити дозвіл на підйом.) А потім, нашим планом було передбачено, що ми спускаємось пішки іншим маршрутом, до нижньої стоянки автобусів, і звідти вже їдемо у нашу нову точку дислокації - в Лос Гігантес.



Спочатку все ніби-то йшло за планом. Ми піднялись фунікулером - його "водій" виявився справжнім талантом, розважав пасажирів веселими піснями усі 10 хвилин підйому, думаю, було б більше місця, він би ще і станцював. Ми вийшли з фунікулеру, а там...А там краса неземна. Десь там знизу ходять хмари, навколо скелі та обриви, а ми стоїмо, усміхаємось сонцю і сам чорт нам брат :) Що ще немаловажливо. Відправляючись на верхівку, необхідно подбати про теплий одяг. Ми відправлялись з 20-ти градусного тепла внизу, а прибули у доволі вітряну та прохолодну місцину - тепла куртка та капюшон аж ні разу не завадили.

Починаємо підйом.


Ще трішки до вершечку.


Ми відправились на верхівку. Умка попередила - через висоту та брак кисню можуть з'явитись симптоми висотної хвороби - і проявитись у вигляді тимчасової ейфорії, раптовому припливі сил...Фіг! Сили мене покинули вже після перших 15 метрів нашого підйому. Наступних метрів 150 я ще намагалась оптимістично переставляти ноги. Все таки соромно - по цьому маршруту ходять пенсіонери та підлітки - і я пройду.





Але з кожним кроком мої чужові трекінгові черевики починали важити все більше, а повітря ставало все менше. І тоді він знову згадав про мене. Мій ЗУБ. Він підло дочекався моменту моєї слабкості і взяв голосне сі-бемоль на моїх нервових закінченнях. До верхівки залишалось якихось 20 метрів, а я могла тільки сидіти на уламкові каменюки, баюкати свою щоку і слухати третій Бранденбурзький концерт Баха, що якраз виконував ЗУБ. Я навіть всплакнула злегка - до вершини кілька метрів, а я туди точно не доберусь, тому що помру прямо на цій каменюці від зуба. Мені було дуже себе шкода. А потім випила чудодійну таблетку з іспанської аптеки - і нічьо, я дійшла до вершини :)



На горизонті, понад хмарами, видно сусідній острів.


Спуск у нас зайняв, мабуть, стільки ж часу скільки і підйом. Умка не чекала від мене такої підступної повільності, але я думаю, що для людини, яка несе на собі, як мінімум 50-ти кілограмові черевики, я йшла доволі швидко!

Умка на піку!


Відповідно, коли ми спустились до верхньої станції фунікулера у нас було два варіанти розвитку подій - дійти за першопочатковим планом і спускатись пішки далі. Цей варіант міг зайняти більше, ніж дві години часу, і ми могли не встигнути на наш єдиний автобус. Або, ми могли знову заплатити 12,5 євро за квиток та спуститись фунікулером та наступні дві години очікувати свій автобус. Ми обрали другий варіант. Розраховуй час за найповільнішим. Умка, очевидно, встигла би спуститись за потрібний час. Я - ні.
Так постало питання - що робити дві години, поки не прибуде наш автобус? Можна не чекати дві години. На вулкан прибуває безліч туристів на орендованих машинах. Можливо комусь з них буде з нами по дорозі?
Так і вийшло. Першим нас підібрав мовчазний дядечко, який був туристом невідомо звідки, але люб'язно звіз нас з вулкану до містечка Віллафлор, на протилежній стороні Тейде (відносно Пуерто де ля Крузу, з якого ми приїхали цим ранком). У Віллафлорі усюди панувало відчуття чогось містичного. Звичайне іспанське містечко, але через те, що хмари (не туман) заполонили його повністю і на відстані витягнутої руки вже не було нічого видно - здавалось, що ми потрапили, як мінімум у якийсь Твін Пікс :)



З Твін Піксу Віллафлору нас вивезла доброзичлива пара поляків-свідків єгови. Таких доброзичливих людей справді не часто зустрінеш - вони не просто підібрали нас на дорозі, вони пропонували нам свої канапки та сік, пропонували телефонувати, якщо потрібна буде якась допомога під час нашого перебування на острові та якщо ми бажатимемо кудись з'їздити з екскурсійної метою, вони радо нас звозять...Виявляється парочка живе на Тенеріфе вже кілька років, там є невеличка польска громада свідків єгови і вони несуть між собою чисте, добре і світле...Я б теж радо вступила б у якусь організацію, яка б відправила мене в теплі края нести світле та добре - не беруть :(
А так ми опинились в Аруні. Оооо, тут не було ніякої містики - лише жуть. Ми потрапили в містечко у розпал сієсти. Жодної(!) живої істоти на вулицях містечка - тільки я, Умка і місцевий божевільний. Історичний центр містечка, до якого чесно ведуть усі вказівники, виявився розміром з мою квартиру - це маленька церковка, чотири скульптури мертвих священнослужителів та два мініатюрних драконових дерева - символа Канарських островів. А ще там є зачинений туристичний центр. У кожному іспанському селі є теристинчий центр! Тільки під час сієсти вони не чекають на туристів.



Тому, нам довелось звідти поїхати. Оскільки люб'язні свідки єгови висадили нас в центрі сонної Аруни, то ловити машини попутників там було марно. Тому ми зловили автобус і поїхали у Лос Гігантес.
Там на нас чекала друга частина нашої компанії, наші чудові апартаменти та мооооорє океан. І це було прекрасно! :)
Далі буде.

  • 1
про Тейде: ми коли туди піднімалися фунікулером, з нами їхала молода парочка в шортах та футболках. Загорнуті у полотенця ;))) таке враження, що вони там вискочили туди й назад )))

про Лос Гігантес не втримаюсь запитаю не дочекавшись наступного запису: а ви були в ущелині Маска?

Тааак, Маска - супер :) Щоправда, ми думали, що там на кілька кілометрів менше йти, але, тим не менше - втомлені і щасливі пройшли до кінця.

ага ) ми теж всі думали, що там така собі прогулянка будет, а не такий спуск, після якого два дні крепатури )) але ж захвату скільки ))

умка цікавіше в лицях розказувала як ти лізла на тейде гггггг
но ти всерівно герой, а за те що пережила ЗУБ - двічі ГЕРОЙ!

Я, все-таки, намагалась себе більш достойно представити, ніж було насправді :))

Та я навіть не очікувала такого позитивного поста про Тейде :)
Думала там буде тисяча прокльонів в мою сторону )))

Та я вже до Віллафору забула як все було тяжко :)

І да, "там були навіть підлітки" - це ніфіга не показник, середньостатистичний підліток запросто взує дорослого спортивного мужика

Мені чомусь здалось, що ті худосочні підлітки, які траплялись нам на дорозі, більш звичні проходити трасу у "ворлд оф танк", ніж по високогір'ю шлятись. Інша справа їхні пенсіонеристі баблі, які, мабуть, влаштували дітлахам скаутський вишкіл :)

Та, але підлітку просто фізично легше йти, про вплив високогір"я на підлітків я не дуже вивчала, звичайно, але щось мені здається, що з цим теж все простіше

Ок, переконала! Тепер мені не так соромно ггг

  • 1
?

Log in