Previous Entry Share Next Entry
*затравочка*
travel
green_carrot


Ну що ж, по свіжим слідам та спогадам накидаю короткі резюмешки по усім локаціям нашого феєричного тріпу. А там, глядиш, і окремі пости зі слайдами до кожного етапу вдастся накатати.

Піший перехід Шегині-Медика цього разу вразив нас виваженістю та інтелігентністю публіки. Можливо, причиною цього стало те, що ми приїхали на перехід електричкою в 7-й ранку (ах, електричкоу у Мостиська - романтика) і людей було мало, як на мітингу опопзиції, а, можливо, те, що усі півгодини перезмінки, поки бойова група човників розминала м'язи перед штурмом, наша команда в'ялих туристів приймала пози низького старту, вигукувала "Спартааааа" і усіляко поігрувала неіснуючими м'язами. Коли закутаний у валянки та стару бабусину хустку польський прикордонник нарешті впустив спраглих польського візиту людей на територію митниці, вони попрямували до входу так повільно та степенно, ніби ми на екскурсію в Лувр прийшли - шок, шок, шок.

Краків. Холодно. Це майже усі спогади про це королівське місто. Ми пробирались засніженими вулицями Кракова, як челюскінці по своїй льдині. Більшість архітектурних красот та історичного духу залишились поза нашою увагою - тільки сніг, засніжений Вавель та підмерзла площа Ринок. Зате глінтвейн та солодощі у знайденій намм кавяренці були достойними повторного візиту до Кракова. Ну і слава свіжонародженому мему "зупинка трамваю Ціхий Кончік", що означає усього лише "Тихий куточок", проте так веселила усе товариство в подальшій дорозі.

Вечірня Барселона - прекрасна навіть під дощем. Несподівані +15, заповнені літні тераси під обігрівом у кафешках і нічний адміністратор хостелу, який ні слова не знає англійською - ось основні враження про коротесенький набіг у Барселону.

Канари, ах Канари.
Північний Тенеріфе - це просто рай для пенсіонерів. Причому постійно не полишає таке враження, що на пенсію вони вийшли ще до того, як я народилась. Прекрасне місце для першого знайомства з океаном. Ніхто не обганяє тебе на набережній та не розкуповує дешеве пиво в супермаркеті. Ми так і провели свій перший вечір - сидячи на пірсі та проводжаючи захід сонця пивною медитацією.

Вулкан Тейде - він як сіська. Реально. От візьміть і подивіться - особливо з літака. Тому мені обовязково потрібно було там побувати. Два кілометри в гору автобусом, ще кілометр на канатній дорозі і після 40 хвилин підйому, ось вона - вершина. Тепер треба присвоїти собі титул - Морква-королева гори. (тут повинні йти короткі і зворушливі слова вдячності umchenia, яка була ідейним натхненником та організатором цього гірського походу, і яку я щиро ненавиділа приблизно третину з тих сорока хвилин підйому. Ола, Куйдич!)

Лос Гігантес - моя прєлєсть. Вперше ми жили так близько до води. Вперше ми мали можливість вдень бачити, а вночі чути, як прекрасні білі та пінисті океанічні хвилі накочують на чорний пісок. Після цих стрічок ностальгічні мурашки повзуть по руках, тому перехожу до менш зворушливого нюансу. Під час спроб купання у цих хвилях, що більше нагадували автокаток, головне було встояти на ногах. Що вдавалось нечасто. Тому в готельний душ після пляжу ми приносили не тільки свій хороший настрій, а і 1-2 кілограми мокрого вулканічного піску, що намивався в купальники. Надзвичайний експіріенс - раджу :)

Севілья - ах, перше враження, воно ж і найправильніше. Хочете відчути справжній дух нового міста - приїздіть туди в п'ятницю ввечері. Севілья гуляє весь уік-енд безперервно. Нам навіть відкрили секрет справжнього національного іспанського спортивного захоплення - і ні-ні, це не футбол чи корида. Це іспанський тріатлон - ітінг, дрінкінг, факінг. Завдяки цьому туристам теж не хочеться відставати і вони, тобто ми, змітають з полиць рідкісних в цьому місті супермаркетів усі поклади прекрасного андалузького вина. І бочечку пива, ага. А усюди-усюди нахабно ростуть апельсинові дерева. Тільки нехай вам не приходить в голову підбирати ці апельсини, коли вони, дозрілі падають на землю. Надзвичайно гидотний кисло-гірки смак.

Лілль - я чекала зустрічі з Францією останні 20 років. Краще б ще почекала. "Грязно і дорого" (тм) - це той слоган, який найкраще характеризував столиць французької Фландрії для нас. І дощ. Проте, які ж там прекрасні багети та круасани. Яку там Бордо і Бургундське. Заради цього я майже готова забути дощ.

Будапешт. Теплий, прекрасний, гостинний. Там Дунай, Парламент і чудовий променад. Усі враження псують тільки форінти. Левову частку часу, перед тим, як здійснити покупку, особисто я проводила з тим, щоб спробувати перевести форінти в євро, а євро в гривні. З переляку наміняла в канторі стільки грошей, що в супермаркеті відчувала себе кутілою - так активно я намагалась спустити залишки угорської валюти.

Ну і наостанок - Райнейр крутіший за Візейр. У Візейра Угорщина якийсь дикі вимоги до ручної кладі, через що довелось таки брати порцію багажу (фото порції багажу, думаю, більшість вже бачили у ФБ) і мінімальна відстань між сидіннями. Візейр - це авіакомпанія для хоббітів. В людей з красивими довгими ногами, після перельоту, ще якийсь час ноги відмовляються розгинатись.

Отже, як висновок - Райнейр, букінг.ком та Куйдич - запорука дешевої європодорожі. А хороша компанія - запорука прекрасного відпочинку.

Dixi.

  • 1
а коли, коли в Кракові було холодно? бо я турила Польщею на новорічні і погода була прям скажем мартовська. В усіх містах. ПРавда в Краков коли понаїхала почав падать снідок але ще не заморозило)

Райнейр - ето ужас лєтящій на крильях ночі. Часто ти ним літала щоб добре скласти враженя? тат там шмонають і перевіряють габарити багажів як цербери. Печенько в руках вважають за додаткову одиницю багажу. Ужос. Їм платять премії за кожного пасанжера затриманого і поштрафованого за лишні 5 грамів ваги валізи. Політи райном це постійний стрес, бо навіть з маленьким рюкзачком чуствуєш себе нарушітєлєм прям під їхніми кегебешними зоркімі взглядамі. Але ціни там, да, получчє візза.

\\тат там шмонають і перевіряють габарити багажів як цербери\\
літав двічі, не шмонали жодного разу (хіба що митні служби аеропорту, але це вже інша справа)...

не зовсім поняла при чому тут митні служби аеропорту до гейтів на яких райнейр кожного другого просить ставить багаж в рамку. але перельоти двічі - це звісно крута стат. вибірка. Якщо в черзі на гейт ви не бачили нікого кого просили поставити валізи-рюкзаки і тп в рамку - то може неуважно дивилися.

11 перельотів Райнейром за останні два роки.
За цей час мій рюкзак попросили засунути в рамку один раз, на вильоті з аеропору Севільї. А ще в якомусь аеропорту сказали, що мій чехол для телефону, що висів на шиї - то додаткова торба, і його треба сховати в рюкзак :) Ну, то я його просто під кофту запхала. Шапку постійно в руках несла, а потім ще й книжку електронну запихала в шапку і теж на посадку так йшла, бо набридло в літаку ритись в рюкзаку, щоб книжку знайти.
І головне ж - ноги! :) Вистачало місця, щоб і витягнути їх і розслабити.
А ще Візейр нас маринував хвилин 20 в автобусі перед аеропортом, а потім ще стільки ж перед літаком, поки всі прайоріті пасенжери прибудуть. Бррр.

А про премії - звідки інфа?
Мені теж так здавалось, але реально, в різних аеропортах по різному перевіряють

(Deleted comment)
Юлька, які ж в тебе ноги? ггг

Мерсі :)

(Deleted comment)
Харашо було, да :)

І повернутися ж хочеться, а ше стільки всього необ'їждженого! :)))

(Deleted comment)
Омамо, це ж якщо ще те візейрівське сидіння опустити, то воно ж на колінах в пасажира ззаду лежатиме. Добре, що моїм сусідам спереду таке в голову не прийшо :)

(Deleted comment)
як багато спогадів!
А фоточки ще де?

Деякі фоточки вже у ФБ висять - і мої, в часі самої подорожі додані, і інших, де я затегована.
А основний масив фоточок постараюсь з вихідних почати викладати в жежешечку. Зі справами б післявідпускними б розгрестись - і зразу вйо :)

  • 1
?

Log in

No account? Create an account