Я ненавиджу переїжджати!
Ні-ні, ось цей момент, коли після шаленої гонки, перегляду мільйону квартир, знаходиш саме ту, свою - в якій буде тепло, затишно, в якій можна буде влаштовувати романтичні вечері і епічні скандали любімому мущіні, в якій буде абсолютно зручно сидіти на балконі із подругами та пляшкою вина, в якій твоїй кицьці не буде об що точити кігті, в якій можна буде при бажанні танцбвати вальс і горланити пісня під гітару, в якій можна провести прекрасні роки життя, і...і, що головне, вона цілком вміщається в запланований бюджет - тоді все прекрасно. Тоді радієш, тремтячими руками несеш новим орендодавцям грошики з заначки, радісно забираєш ключі і...
В цю ж секунду постає найненависніша проблема - сам переїзд. Тут же виявляється, що речей в тебе просто неміряно. Цією кількістю одягу можна одягнути усіх голодних дітей Африки, викласти шлях від Землі до Місяця та написати великими літерами "Джордж Клуні - я вся твоя" в джунглях Амазонки, але так, що буде видно з Космосу. Тим не менше, останні два роки мені катастрофічно не було в чому ходити. От зовсім.
З кожної квартирою в мене накопичується різний кухонний стафф - тарілки, каструлі, мікрохвильовка, пароварка. І це при тому, що я, в принципі, не готую. Думки про момент втягування на восьмий поверх пральки, телевізора і гігантського кондиціонера піднімають мій тиск мінімум на кілка десятків атмосфер...
В моїй новій квартирі багато плюсів - вона велика, там є балкон, з вікна видно офіс і на роботу можна буде виходити за 3 хвилини до початку робочого дня...Але ж є один, але той один такий жирний мінус - для того, щоб там жити, мені потрібно зібрати і перевезти мої кляті речі!
Думаю, я була б готова віддати навіть
тен ценни аргентиньські кактус своє безцінне почуття гумору тому чарівникові, що придумав би кнопку - згортачку, упаковачку та розгортачку речей при переїздах.
Niestety...